Позначка: НПУ

Евакуації під дронами, нічні виклики, складні рішення – усе це частина служби старшої інспекторки ювенальної превенції Юлії Никоненко. Її робота – з дітьми, чия безпека часто залежить від кількох хвилин уваги та правильних слів.

Свій останній бій прийняв у Кліщіївці, прикриваючи побратимів — пам’яті гранатометника з Вінниччини, бійця ОШБ НПУ «Лють» Бориса Дідура на псевдо Бос
26-річний Борис працював ювенальним поліцейським у рідному Тростянці, своє життя присвятив дітям та обороні України. Після деокупації Харківщини у складі зведеного загону вирушив у звільнені села — опікувався дітьми, які пережили війну. Одним із перших у лютому 2023 року став бійцем штурмового полку «Цунамі». Пліч-о-пліч із побратимами тримав оборону поблизу Бахмута. Загинув під час виконання бойового завдання зі штурму ворожих позицій у Кліщіївці на Донецькому напрямку. У нього залишилися дружина Юлія, семирічний син Кирило та батьки.

Вони причетні до скоєння майже 2 000 кримінальних правопорушень, більшість із яких – тяжкі та особливо тяжкі. Крім того, за ініціативою Департаменту 780 іноземцям та особам без громадянства було заборонено в’їзд в Україну.

За цей період зареєстровано понад 451 тисячу кримінальних правопорушень. У провадженнях, що перебували в роботі, понад 63 тисячі осіб отримали повідомлення про підозру, з них більше 36 тисяч – за тяжкі та особливо тяжкі злочини. Понад 55 тисяч кримінальних проваджень скеровано до суду.

Працівники Департаменту карного розшуку та Головного слідчого управління НПУ припинили злочинну діяльність групи, яка спеціалізувалася на незаконних оборудках зі зброєю та боєприпасами. Організатора «чорних зброярів» затримано та повідомлено про підозру.

Лейтенант поліції Ігор Місюня загинув 26 грудня 2023 року на залізничному вокзалі Херсона під час артилерійського обстрілу. У той момент він координував евакуацію цивільних та допомагав людям виїхати з небезпечної території.
Правоохоронець до останнього залишався поруч із тими, хто потребував допомоги. Йому назавжди 29 років.
Ігор Місюня народився 27 березня 1994 року в селі Лаврівка на Долинщині. Службу в органах поліції Ігор Місюня розпочав у 2017 році. Працював молодшим інспектором відділу режиму та охорони ізолятору тимчасового тримання №3 ГУНП в Кіровоградській області.
З початком повномасштабного вторгнення Ігор без роздумів долучився до зведеного загону поліції Кіровоградщини. Кілька разів вирушав у зону бойових дій. Чергування під обстрілами, служба в постійній небезпеці – усе це стало частиною його життя. Остання ротація стала для поліцейського фатальною.
26 грудня 2023 року на залізничному вокзалі Херсона Ігор Місюня допомагав евакуйовувати мирне населення. Під час чергового артилерійського обстрілу він отримав смертельне поранення.
У правоохоронця залишилися дружина, двоє дітей, батьки та брат. Його маленький син з гордістю говорить про батька, який завжди знаходив час для родини, навчав бути сміливим і мріяв, щоб усі українці жили в безпечній країні.
Рідні згадують Ігоря як відповідальну та надійну людину. Мама говорить, що він був дитиною, на яку завжди можна було покластися. Таким він залишався і в дорослому житті.
Для дружини та дітей він був люблячим чоловіком та батьком. А колеги розповідають, що поліцейським вмів працювати в команді й завжди підставляв дружнє плече.
Ігоря Місюню поховали у рідному селі Лаврівка на Долинщині.
За проявлену мужність і самопожертву правоохоронцю посмертно присвоєно звання старшого лейтенанта поліції та нагороджено відзнакою Президента України «За оборону України».
Ігор Місюня назавжди залишиться в пам’яті як щира людина з великим серцем, поліцейським, який до останнього подиху залишався вірним присязі.

П’ятеро бійців стрілецького батальйону тернопільської поліції 76 днів тримали позиції у Торецьку, а згодом – за містом. Серед них – боєць поліції особливого призначення (стрілецький) Ігор Бугера. Повернулися не всі, але завдання виконали.

Участь у заході взяли діти, батьки яких загинули, зникли безвісти або перебувають у полоні, а також діти внутрішньо переміщених осіб і сімей, що опинилися у складних життєвих обставинах. Святкування об’єднало дітей та поліцейських у Києві, Дніпрі, Кривому Розі, Запоріжжі, Хмельницькому, Полтаві, Кропивницькому, Черкасах, Тернополі, Чернівцях та Вінниці.

Під час робочої поїздки ознайомився з оперативною обстановкою, умовами несення служби та матеріально-технічним забезпеченням підрозділів, що працюють в умовах постійних обстрілів і підвищеної небезпеки.

Капітан поліції Олександр Коваленко загинув 23 грудня 2024 року в місті Торецьк Бахмутського району на Донеччині. Йому назавжди 34 роки. Відважний та відданий своїй країні, він став прикладом справжнього героїзму.
Олександр Коваленко народився 4 травня 1990 року в місті Біла Церква на Київщині.
Після закінчення Білоцерківської загальноосвітньої школи Олександр вступив до Національної академії внутрішніх справ. Уже у 21 рік розпочав службу на посаді оперуповноваженого, а згодом працював слідчим. Хлопець займався розслідуванням кримінальних справ, пов’язаних із грабежами, розбійними нападами, крадіжками та наркотиками. У щоденній роботі вирізнявся принциповістю та сумлінністю — для нього захист прав громадян був не просто обов’язком, а справою життя.
У 2017 році Олександр Коваленко став на захист країни, приєднавшись до спецпідрозділу «Миротворець». Його командири та побратими згадують, що він завжди брав на себе відповідальність, не ховався за спинами товаришів і без вагань йшов тільки вперед.
«Він казав: “Якщо ми один одному не допоможемо, то ніхто нам не допоможе!”» — пригадує слова Олександра його побратим Максим.
Побратими називали Олександра юристом, адже він фахово знав законодавство. Це і стало його позивним. У 2024 році спецпризначенець продовжив свою службу на посаді командира взводу полку поліції особливого призначення «Спеціальних дій», а згодом — у «КОРД» (стрілецький) столичного регіону.
23 грудня 2024 року в Торецьку під час запеклого бою з військовими російської федерації Олександр Коваленко отримав смертельне поранення. Він виконував бойове завдання до останнього подиху.
«Моя дитина ще досі малює йому малюнки і не може зрозуміти, чому ми не дзвонимо, адже раніше були постійно на відеозв’язку. Ми навіть на Новий рік купили подарунок для Матвійчика начебто від Олександра. Він завжди казав: “Це мій Сашка — воїн!”» — розповідає сестра загиблого.
Маленький племінник і досі запитує, коли повернеться його Саша з війни, бо дуже скучив за ним…
Олександр Коваленко похований 1 лютого 2025 року у рідному місті на Київщині.
За проявлену мужність та героїзм майора поліції Олександра Коваленка Указом Президента України нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня та відзнакою Президента України «За оборону України», а також почесним нагрудним знаком «Комбатантський хрест» Головнокомандувача Збройних сил України — посмертно.
Усі, хто знав Олександра, пам’ятатимуть його позитивною, доброю, турботливою людиною, мужнім воїном, відданим своїй країні до останнього подиху.
Назавжди в строю…